30.08.2021
Західний кукурудзяний жук (Diabrotica virgifera virgifera) — обмежено поширений в Україні карантинний шкідник.
Діабротика є обмеженим поліфагом. Крім кукурудзи, жуки здатні вигризати вміст квітки і паренхіму листків гарбузових.
Дорослі комахи сягають в довжину від 2,2 до 6,8 мм. Вусики у них темні, тонкі та ниткоподібні. Лапки також чорного кольору. Тіла їх видовжені і мають жовто-коричневе забарвлення. Самці дрібніші від самок і мають більш темне забарвлення. Надкрила жовтувато-бурі із зеленкуватим відтінком, у самок – з трьома чорними смугами, які іноді мають вигляд пунктирних крапок. У самців смужки зливаються в одну, особливо в задній частині надкрил.
Яйця шкідника білувато-жовті, їх довжина становить близько 0,5 мм. Личинка подовжена, червоподібна. У третьому личинковому віці досягає 10-18 мм. Зовнішнє забарвлення може бути білим або жовтим, а голова світло-коричнева. Відмінна видова ознака — темна смуга від початку тім’яного шову приблизно на 1/3 довжини кожного лобного шову, що створює таким чином роздвоєний малюнок. Лялечка біла, та м’яка.
За рік з’являється лише одне покоління західних кукурудзяних жуків. Самки відкладають яйця в ґрунт у період з середини літа до осені, які залишаються там упродовж зими. Оптимальна температура для яйцекладки 18ºС. Личинки вилуплюються, а потім оселяються на коренях кукурудзи та харчуються ними. Личинки проходить через три стадії до моменту перетворення на лялечку у ґрунті. Первинна шкода, яку вона завдає, відбувається на пізніх етапах.
Шкодочинність діабротики
Шкодять дві стадії розвитку шкідника — личинка та імаго. Імаго виходить з ґрунту в кінці липня – на початку серпня, їхня поява співпадає з періодом цвітіння кукурудзи. Жуки, мігруючи у пошуках корму, долають значні відстані- швидкість їх активного польоту сягає 10-20 км за годину. Дорослі особини надають перевагу кукурудзяним полям, які приваблюють їх кольором та запахом. Дорослі жуки найактивніші в сутінках і на світанку.
Не меншу загрозу становлять личинки, бо пошкоджують кореневу систему на ранньому етапі розвитку кукурудзи. Після виходу з яйця личинки живляться корінням кукурудзи. Оптимальною для них температурою є +22⁰С, за якої розвиток їх триває 20-30 днів.
Зі зростанням комах й ускладненням їхніх харчових потреб, шкідники проникають глибше в коріння. Личинки завдають найбільшої шкоди після утворення вторинної кореневої системи і розвитку опорного кореня. Кінчики коренів стають коричневими, і зазвичай вони пробурені та проїдені до самої основи рослини. Що може призвести до значного зменшення кореневої маси, вилягання рослин кукурудзи, або й до їх загибелі. Зовнішній вигляд рослин кукурудзи, що були уражені діабротикою часто порівнюють з «гусячою шиєю», адже ушкодження цього шкідника не схоже на жодне інше. У пошуках корму личинки здатні долати відстані до 50 см. Якщо грунт сухий і щільний чимало з них гине.
Розповсюдження яєць та личинок цього шкідника можливе з транспортом, залишками зараженого ґрунту, що прилипає до насіння та знаряддями праці. В пошуках корму дорослі особини перелітають на незаражені поля кукурудзи та інші культури. Поширенням жука може слугувати завезення шкідників з вантажами і транспортними засобами, які прибувають з країн, де розповсюджений шкідник, та природним його розселенням з вогнищ по всій території України.
З метою локалізації та ліквідації західного кукурудзяного жука здійснюють організаційні, фітосанітарні, агротехнічні, біологічні та хімічні заходи.
Організаційні заходи полягають в тому, що на території, де виявлено шкідника, накладають карантин.
Фітосанірні заходи спрямовані на профілактику та запобігання проникнення карантинних організмів і включають:
– щорічне обстеження посівів кукурудзи маршрутно-візуальним методом з використанням феромонних пасток. Їх встановлюють на полях кукурудзи для відлову дорослих особин, в місцях де є ризик занесення.
– заборону ввезення на територію України із зон зараження країн розповсюдження західного кукурудзяного жука зерна кукурудзи, кукурудзяних качанів, насіння для виробничих посівів, частин рослин кукурудзи, тощо.
Ефективним агротехнічним заходом проти західного кукурудзяного жука є сівозміна, що включає зернові культури, крім кукурудзи, багаторічні трави, конюшину, люцерну, тощо. Поля кукурудзи, на яких виявлено вогнища ЗКЖ, переорюють після збирання врожаю і засіюють іншими культурами.
Біологічний метод спрямований на використання природних ворогів, які допомагають стабілізувати чисельність шкідника. Закордонними вченими оцінено позитивний вплив на ЗКЖ нематод Stenernema carpocapsae, Heterorhabditis bacteriophora в комбінації з грунтовим інсектицидом тефлутріном. В США ентомофагами західного кукурудзяного жука є комахи з родини Carabidae (Harpalus sp.), Cantharidae (Chauliognathus marginalis), Braconidae (Syrrhizus sp.), тощо.
З хімічних заходів боротьби основним є обробка рослин пестицидами проти жуків та внесення в ґрунт при сівбі гранульованих препаратів проти личинок західного кукурудзяного жука.
Обробку хімічними засобами проводять препаратами відповідно до «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання».
Методи виявлення. З метою виявлення кукурудзяного жука на полях кукурудзи та прилеглих до них територіях здійснюють постійний контроль шляхом візуального огляду та феромонних пасток. Виявляють шкідника на всіх стадіях його розвитку.
Навесні, коли рослини кукурудзи сягають 20-30 см, проводять візуальний огляд ділянки по двохступінчатих діагоналях і периметру. При цьому ослаблені, пожовтілі і відстаючі в рості рослини викопують і оглядають коріння, на якому можуть бути личинки шкідника.
Для виявлення яєць західного кукурудзяного жука біля пошкоджених рослин відбирають ґрунтові зразки, розміром 15х15х15 см, із розрахунку 1 зразок на 1 га.
В період цвітіння кукурудзи проводять візуальні обстеження з метою виявлення імаго західного кукурудзяного жука. Для цього оглядають листя, стебла, волоть та молоді качани кукурудзи.
Феромонні пастки розміщують на рівні качана рослин кукурудзи із розрахунку 1 пастка на 5 га. Вибірку вкладишів і заміну феромонних капсул проводять щомісячно, з липня по вересень.
Вперше в Україні цього шкідника виявили у 2001 році у Закарпатській області за допомогою феромонних пасток. З кожним роком територія його поширення збільшується. На Черкащині його виявили у 2018 році в Уманському, Звенигородському та Корсунь-Шевченківському районах.
За результатами проведених обстежень на виявлення західного кукурудзяного жука, за допомогою феромонних пасток у 2021 році нові вогнища виявлено на території Черкаської області: Кам’янський район (с. Михайлівка), Звенигородський район (с. Липянка) на загальній площі 290 га. Підтвердження старих вогнищ в Уманському районі (м. Жашків) – 411,29 га.
