Повитиці (Cuscuta spp.) – це паразитні квіткові рослини, які, будучи стебловими паразитами, не мають ні листя, ні кореня. Живуть ці паразитичні рослини переважно за рахунок інших рослин-живителів і розмножуються насінням.
Назва повитиця (латинською “кус кута”), походить від арабського слова “keckout”, що означає «зв’язувати, пришивати».
Поширення повитиці набули в Європі, Африці, Америці та Австралії. Для України надзвичайно шкодочинними є 14 видів повитиць, які засмічують посіви і насадження сільськогосподарських культур, серед них можна виділити ті що найчастіше зустрічаються: повитиця польова (Cuscuta campestris Junk.), повитиця конюшинна (Cuscuta trifolii Babingt.), повитиця льонова (Cuscuta epilinum Weiche.).
Шкодочинність повитиць надзвичайно висока. Вона полягає в значному зниженні врожайності сільськогосподарських культур, зниженні якості врожаю, засміченні насіннєвого матеріалу, погіршенні якості кормів, негативному впливі на здоров’я тварин. Крім того, повитиці є переносниками збудників ряду вірусних захворювань рослин. Так, наприклад, повитиця польова переносить вірус мозаїки тютюну, кучерявості буряку, жовтяниці айстр, «псевдоцвітіння» томатів та журавлини, вірусних хвороб білої конюшини, кінських бобів і хмелеподібної люцерни. Паразитуючи на культурних рослинах, повитиця споживає органічні і неорганічні поживні речовини, тим самим викликає загальне порушення обміну речовин у основної культури, послаблення і затримку росту і розвитку рослин живителів, що призводить до їх масової загибелі.
Представники роду повитиць (Cuscuta spp.) мають тонкі, гіллясті жовто-коричневі або зелено-жовті стебла, що кріпляться до рослини живителя за допомогою присосок (гаусторій). Листки – редуковані луски. Квіти – рожеві, або білясті, плід має вигляд коробочки з 1-4-ма кулястими, овальними, або трохи видовженими насінинами.
Усі повитиці поділяються на дві основні групи: товстостебельні й тонкостебельні. В тонкостебельних повитиць товщина стебла становить 0,2-1 мм і паразитують вони переважно на трав’янистих рослинах. Товстостебельні повитиці мають стебло завтовшки 2-4 мм, паразитують вони, зазвичай, на чагарниках і деревах.
Розповсюджується повитиця: з насіннєвим матеріалом багаторічних трав, скошеною травою, зі шротом, транспортними засобами, а також вітром та талими водами на весні (коробочки з насінням дуже гарно тримаються на воді).
В Україні насіння повитиці найбільш інтенсивно проростає у травні-червні при температурі ґрунту 17-240С. За несприятливих умов для проростання зберігає схожість від 4-5 до 25-30 років. Потрапляючи в корм для тварин, воно проходить через травний тракт і зберігає схожість, з гноєм знову потрапляє на поля.
Сходи повитиці можуть самостійно розвиватись протягом 2-7 тижнів, досягаючи довжини стебла 28-35 см. Після чого гинуть, якщо поряд біля них нема рослини–живителя. При наявності хазяїна, стебла паразита обвивають рослину живителя 3-4 витками стебла, в подальшому кільця витків стискаються. В місцях контакту зі стеблом рослини-живителя стебло повитиці розплющується, з боків утворюються напливи, які сприяють обляганню рослини.
Далі утворюють гаусторії і стебла третього та інших порядків. В процесі живлення повитиця споживає цукор та крохмаль, чим виснажує рослину-хазяїна.
Розростаючись і утворюючи велику кількість стебел, що розходяться в різні боки, повитиця формує вогнища.
Для запобігання поширенню повитиць слід дотримуватись таких правил:
- забороняти завезення насіння сільськогосподарських культур засмічених насінням повитиць у вільні райони з регіонів розповсюдження бур’яну;
- проводити інспектування та лабораторну експертизу насіннєвого матеріалу.
Джерело світлин:
https://www.cabidigitallibrary.org/doi/full/10.1079/cabicompendium.17111#image-117073